Ти
втопиш
свій
подив,
загубиш
образу
У
нотах,
що
помирали
у
джазі.
Не
раз
контрабас
підпирав
їх
рамена,
Хиталися
змучені,
схудлі
джазмени.
Серце
музики
спинялось
у
пафосі,
А
всі
лишень
чули
фа
соль
ля
сі…
Стрілки
годинника
когось
не
тішили,
Хтось
вперто
благав:
«Цить!
Тихіше
ви!!»
Люди
втікали.
Зал
порожнів.
Заплутались
звуки
у
струнах
днів.
Не
було
захоплення,
оплесків,
крику,
І
так
розчаровано
грали
музики..
І
тяжко
зітхали,
і
плакав
джаз
Обривками
сірих
беззвучних
фраз.
